Меню Закрити

1968

1968 рік. Для різних поколінь він позначений чимось своїм, як і для кожної країни. Цей рік закарбувався у пам’яті багатьох. А споглядати події в історичній перспективі – особливо цікаво, тому «Дієпис» пропонує вам пригадати епізоди 50-річної давнини – студентські протести 68-го року.

     Розпочнемо із сонячної, далекої Мексики. Якими перед нами постають Мексиканські Сполучені Штати у 1968 році?

     Насамперед, із непростим соціально-економічним становищем: у більшості сільських регіонів у другій половині ХХ сторіччя (!) досі існувала жорстка поміщицька експлуатація селянства, що негативно позначалося на настроях суспільства. Економічне піднесення 60-их років не покращило становище експлуатованих, які ще в 1910-1917 виразили своє незадоволення засиллям поміщиків у формі славнозвісної Мексиканської революції. Тим не менш, минуло півстоліття, а поміщики зберегли необмежені права на місцях і звичну нахабність.

     Звернімося тепер до політичного курсу правлячої партії. Із 1929 року цей статус належав Національно-революційній партії (перейменована на Інституційно-революційну у 1946), кандидати якої перемагали на виборах безперервно аж до 2000 року. Революція була проведена, а суспільство – ще не консолідоване, і тим не менше, правляча партія усіма правдами і неправдами намагалася довести світу, що Мексика твердо стоїть на ногах. Для переконливості вирішили вибороти право проведення Олімпійських літніх ігор у 1968 році. А чи варто було?..

     Розглянемо соціальні зміни, які відбувалися в той час у Мексиці. Зростала роль студентства у політичному житті країни: нерідко виступи робочих та селян підтримувалися саме молоддю. Насправді, явище це цілком закономірне, адже батьки студентів були тими ж робочими або селянами. Інший цікавий аспект – зростання популярності лівих ідей серед студентства на фоні загибелі Че Гевари. Комуністична партія Мексики здобуває особливу популярність.

     Не забуваймо також про роль Сполучених Штатів Америки в економіці Мексики. Нафтовидобувні компанії-монополії в країні текіли і сомбрерос були здебільшого американськими. Зважаючи на це, США уважно слідкували за ходом подій у сусідній державі, щоб захистити інтереси свого бізнесу у разі несприятливих обставин. Втручання США у внутрішні справи Мексики не особливо радувало народ. Ситуація була вигідною лише правлячій верхівці на чолі з Діасом Ордасом, яка мала свої дивіденди від співпраці з американцями.

     Уявили цей дух майже академізму у Мексиці напередодні 1968 року?

     У мексиканській історіографії закріпився термін «брудна війна». Під цією назвою мають на увазі ряд військових і політичних заходів, спрямованих на ослаблення і знищення опозиційних до мексиканського уряду рухів, що застосовувалися в період із 1954 по 2003 роки. Одним із найважливіших етапів «брудної війни» був 1968 рік, коли головною проблемою уряду стало студентство.

     Аби показати, що Мексика спроможна провести Олімпіаду, уряд повинен був вирішити проблему частих страйків і партизанських рухів у регіонах. Найбільш напруженою була ситуація у столиці, де молодь виступала на підтримку опозиціонерів, утримуваних у місцевій в’язниці. Наприклад, студентство підтримувало Деметріо Вальєхо, якого ув’язнили в Лекумберрі (Мехіко) у 1959 році через антивладні виступи.

     Студенти різних ВНЗ нерідко конфліктували між собою через ігри в американський (іронія долі) футбол. Справа доходила навіть до бійок, утім, міліція не залишала це поза увагою і жорстко придушувала сутички. Це, ясна річ, призводило до ще більшого невдоволення урядом Ордаса. Молодь справді була головним болем для президента: на відміну від робітників і селян, її не можна було підкупити землею або грішми. Влада вирішила діяти грубими, але дієвими (на її думку) методами.

     На здивування Діаса Ордаса, конфлікт між студентами і міліцією не йшов на спад, а, навпаки, наростав із кожним днем. З часом до міліції стали приєднуватися військові. Одне з найцікавіших протистоянь першого етапу – події 30 липня в коледжі Сан-Ільдефонсо. Студенти і школярі забарикадувалися у приміщенні коледжу, але військові, не довго думаючи, вибили двері за допомогою базуки і заарештували бунтарів. Після цього ректор Національного автономного університету Мексики Хавьєр Бароса Сьєра виступив із закликом проти зазіхань на автономію університету. Ось невеличкий уривок, який чудово ілюструє явище студентського руху: «Ми повинні продемонструвати людям Мексики, що ми є відповідальною спільнотою, що ми заслуговуємо на автономію, але не тільки захист автономії буде рупором нашого публічного протесту: ми будемо вимагати звільнення наших товаришів, припинення репресій, оскільки ми знаємо, як продемонструвати, що ми можемо діяти енергійно, але в рамках закону». На початку серпня студенти організували Національну раду зі страйків (CNH), яка керувала студентським рухом і визначила основні цілі мітингуючих. Демонстрації почали ширитися всіма регіонами країни.

        Потім був мексиканський «Майдан» зі спаленням автівок, червоно-чорним прапором над площею Ель-Сокало і постріли з готелю Majestic (поки що без загиблих і поранених). Студенти у сутичках з міліцією використовували коктейлі Молотова, а правоохоронці жорстоко поводилися з молоддю під час затримань. Більше тисячі незгодних були відправлені у тюрми.

     Паралельно із цими подіями на авансцену виходить Діас Ордас із традиційним президентським Informe (щороку 1-го вересня президент Мексики виголошує промову про становище в країні) і говорить доволі ясно: «Ми були настільки толерантними, що нас піддали критиці за надмірну поблажливість, проте всьому є межа, і не можна допустити продовження актів насильства над законом і порядком, що відбулися недавно на очах у всієї нації». Наведені промови яскраво відображують ставлення ворогуючих сторін до сутності протестів та подальші плани дій.

     Мексика повинна була стати першою латиноамериканською країною, в якій відбулися Олімпійські ігри, але студентські протести не вщухали, і це турбувало всіх, а особливо – президента, якого вже встигли обізвати мавпою. День «Ікс» настав 2 жовтня. Тоді проходила масова демонстрація близько 10 тисяч студентів, невдоволених діями уряду, за наказом якого були погромлені корпуси Національного політехнічного інституту Мексики, де переховувалися протестувальники.

     Демонстранти заповнили Площу Трьох Культур, де їх оточили військові з автоматами у супроводі танків. Над площею літав вертоліт, з якого запустили сигнальні вогні. Почалася стрілянина, і цього разу не обійшлося без жертв. У паніці та плутанині люди почали давити одне одного. Число жертв важко встановити, оскільки на «полі битви» наводили порядок військові: деякі тіла просто скидали в машини і везли у невідомому напрямку. Родичам і знайомим погрожували і радили не цікавитися долею своїх близьких. Комітет із захисту прав людини стверджує, що у збройних зіткненнях у 70-х роках було вбито близько п’ятисот мексиканців. Можна тільки здогадуватися, скільки насправді людей втратила Мексика 2 жовтня 1968 року.

     Хто ж розпочав стрілянину? Це питання було ключовим у перші роки протистояння, а відповідь на нього дала Олена Понятовська – мексиканська журналістка, авторка книги «Ніч в Тлателолько» 1971 року. Вона провела дослідження, зібрала свідчення очевидців подій і видала працю про події 2 жовтня 1968 року. Олена розповіла про те, як бійці спецпідрозділу «Олімпія», створеного задля приборкання студентських виступів, відкрили вогонь із будівель навпроти демонстрації таким чином, що для військових це виглядало як вогонь із боку студентів.

     Ця інформація відрізнялася від свідчень, наданих столичною пресою та офіційною владою. Пізніше, коли Інституційно-революційна партія відійде від влади і новий президент Фокс зможе провести розслідування і розсекретити файли, повязані з подіями 2 жовтня 1968, виявиться, що придушення мітингу було ретельно спланованою операцією під назвою «Галена», в організації якої брали участь не тільки майбутній президент Мексики Ечеврія, а й американські спецслужби.

     Що було потім? Протести почали вщухати, хоча і не одразу, але попереднього запалу було вже не відродити. Олімпійські ігри Мексика все ж таки провела, і вони мали свої скандали, аж ніяк не пов’язані зі студентськими протестами та з Мексикою загалом. А студенти, які ще демонстративно не відвідували університети до листопада, вимушені були повернутися, бо зрозуміли, що така форма протесту ніяк не впливає на зміни в країні.

     Ще довго очевидці будуть згадувати в інтерв’ю цю різанину, будуть зняті десятки сюжетів, написані сотні книг, а мексиканці почнуть вшановувати пам’ять померлих щороку. Що ж сталося з винуватцями? Найкрасномовніше про їх долю свідчить не той факт, що Ордас спокійно помер, зберігши посаду дипломата, і навіть не те, що Ечеврію так і не засудили…

     Як не дивно, у Мексиці досі існує містечко Густаво Діас Ордас, назване на честь президента 20 березня 1968 року.