Меню Закрити

Не Рішельє єдиним

Автор “ДЂепис” Богдан Бронтерюк написав топ про особистостей, які жили і діяли в той же час, що й всім відомий Рішельє, але були досить призабуті в історії на відміну від останнього, хоча ні в чому йому не поступалися. Завдяки знайомству з ними також можна краще познайомитись з ситуацією в інших європейських країнах того часу.

ІІІ місце - "Головний суперник Рішельє" Гаспав де Гузман Оліварес

Народився він в Римі (1587 рік), де його батько був посланником при папському дворі. Вже в 20 років він став графом через смерть своїх старших братів та батька.

Чим запам’ятався?

Його називали «іспанським Рішельє» і не дивно, адже Гаспар повторив шлях французького кардинала, втім так склалося, що ці два діячі опинилися по дві сторони барикад, а доля робитьпереможцем лишеодного. З його персоною пов’язане гірке «якби» іспанських (і не тільки) істориків (а якби його реформи пройшли?), а ще цікаво, що з незрозумілих причин Оліварес поєднав два дворянських титула –графа і герцога. Цей неординарний вчинок навряд комусь сподобався і прикладом для наслідування не став, зате в історію потрапив, як єдиний граф-герцог. Втім давайте розглядати все поступово..

Визначну роль в просуванні Гаспара по політичним сходинкам зіграв ще один фаворит при іспанському дворі – герцог Лерма, який допоміг Оліваресу стати слугою малолітнього принца Філіпа IV. Після цього Оліваресу потрібно було тільки нарощувати потужність серед придворних кіл і чекати зручного моменту. Такий трапився в 1618 році, коли Лерму було усунуто від управління державою, а на його посаду Гаспару вдалося поставити свого дядька, Бальтасара де Зуньїгу. За короткий час Оліварес збирає всі важливі посади і стає «першою» людиною після Філіпа в державі. Саме такий значний підйом дозволив Оліваресу в 1621 році сказати: «Віднині все належить мені». Відтак дядько Олівареса помирає у 1622 році, і тепер новоспечений голова уряду знаходить себе в лиці його племінника, ставши відтепер ще й валідо.

Дон Гаспар де Гузман (1587-1645), граф-герцог Оліварес. Митці: Дієго Веласкес та/або Хуан Батіста Мартінез дель Мазо. Написана 1635 р. (с)Metmuseum

Після цього Іспанія входить в доволі складний період свого існування. Здавалось би, чому? Причина не лише у Тридцятилітній війні, як можна подумати в першу чергу. Утой час в Олівареса визрівали «наполеонівські» плани. Спочатку були розпочаті реформи всередині країни: меркантилізація, централізація країни, уніфікація законодавства та реформація армії(створення резерву в 140 тисяч людей). І начебто все йшло своїм ходом,  він навіть встиг створитислужбу з питань моралі при дворі, однак граф-герцог допустив одну помилку – пішов проти провінцій, а Іспанія завжди славилася своїми проблема із сепаратизмом.

Всі ці перетворення в країні робилися під акомпанемент війни, досі небаченої за масштабами в Європі.Але яка велика країна без зовнішньої агресії? – подумав Оліварес і вже в 1622 році розпочалася війна з Республікою Об’єднаних Провінцій, яка велася доволі успішнона перших її етапах. Наприклад, в 1625 році була взята Бреда, важливий форпост голландської республіки в боротьбі проти Іспанії. Згодом настала криза всередині країни, збільшення інфляції та девальвація грошової одиниці була спричинена витратами на війну і збіглася з невдачами на воєнному поприщі. Була програна війна за Мантуанську спадщину в Італії, що призвела до втрати територій і закріплення Франції, як наддержави. Сам же Оліварес сказав про Регенбурський мир (1630р), який підвів підсумок війни в Італії, що це повна капітуляція Іспанії. Проблеми сипались на Іспанію одна за одною: спочатку соляні бунти в країні, згодом напад Франції на Русільйон, а на завершення Каталонська революція поряд з оголошенням незалежності Португалії. Причому останні дві події були викликані реформами Олівареса щодо обмеження старовинних привілеїв областей Іспанії. Варто визнати, не найкращий розклад для іберійців.Маючи в «перспективі» хороший план по реформуванню країни, фаворит не зміг його вміло реалізувати, адже був прихильником рішучих дій, замість потрібних компромісів. Недостатність потужної ідеології – ось що згубило іспанця, а активна агресія в сторону прав регіонів тільки поглибила критичне становище в державі.

"Проголошення королем Жуана 4" 1640 Велосо Сальгадо. Такі явища були в порядку денному для Іспанії того часу

Хтось говорить, що Гаспар просто народився не в той час і не в тому місці, втім у дуелі проти Рішельє він програв, як Іспанія програла в дуелі з Францією.Оліварес потрапляє в опалу у 1643-ому, а в 1645 році помирає,залишивши іспанцям розділену країну і війну з Францією та Нідерландами в придачу. Так закінчилася історія персонажа на Ібериці, який мав великі плани, але маленьку вдачу. В історію він увійшов, як герой картин Веласкеса і провальний валідо, що подарував країні війни і сепаратизм. Варто відмітити, що після ударів, які були завдані Іспанії після Тридцятилітньої війни, вона так і не оправилася. Зате він встиг стати єдиним графом-герцогом…

ІІ місце - "№1 в історії Швеції" Аксель Оксеншерна

Axel_Oxenstierna_1635
Портрет Акселя Оксеншерни. Одразу видно, що дядько був хорошим.

Він займав пост генерал-губернатора в окупованій Прусії, а після смерті Густава ІІ Адольфа перейняв командування військом і став регентом малолітньої принцеси Христини, також він став очільником протестантської ліги , яка була створена задля кращої координації протестантських країн, такі альянси були доволі новим явищем для Європи того періоду і суттєво вплинули на поділ Європи в релігійному плані. Таким чином, Аксель виявився не тільки найвпливовішою людиною в Швеції, але і в усьому протестантському світі. 

А тепер настала черга розповісти про людину, яка має не тільки незвичайне прізвище, але і незвичайну біографію. Він народився в 1583 році в Уппсалі, в дворянській родині, його батько був членом ріксрода. Аксель здобував освіту в Німеччині і не в останню чергу завдяки батьку став членом ріксдагу. Забагато рікс? Далі буде більше, це ж Швеція. Через свою неймовірну працелюбність Оксеншерна добивається значних успіхів. Маючи великий авторитет, йому вдається у 1611 році стати ріксканцлером. Саме з приходом Густава ІІ Адольфа до влади Аксель отримав змогу проявити себе. Оскільки боротьба між дворянством і королем для того часу не була новиною, то він очікував подібного конфлікту і в цій ситуації, проте монарх і його підданий вирішили діяти спільно.

Одразу Акселю довелося вирішувати питання війни на три фронти: всі вони закінчилися підписанням мирних договорів, чому сприяв сам ріксканцлер: в 1613 році було підписано мирний договір з Данією, в 1617 р. Столбовське перемир’я, в 1622 році угода з Польщею. Паралельно проводилися внутрішні реформи, а саме починається ріст бюрократизації, були реформована правова система, а також системи центрального і місцевого управління. Рада стала кабінетом міністрів, куди входили 5 найважливіших сановників країни. Піком діяльності Оксеншерни була так звана «Форма управління», за якою значну роль в керуванні державою надавалося аристократії.

Ведучи політику меркантилізму, Оксеншерна домігся благополучних мирних умов для Швеції на Вестфальському мирі. Не забув шведський діяч і про конкуренцію в  Балтиці з Данією, на яку був скоєний напад з моря і з суші наприкінці Тридцятилітньої війни, після цього був підписаний мирний договір, за умовами якого Данія втрачала ряд територій – Швеція перетворила Балтійське море на своє внутрішнє море. Проблеми в фінансовому плані, які переслідували Швецію за часів Тридцятилітньої війни були вирішені за допомогою продажу королівських земель, що пізніше призвело до конфліктів корони з дворянством, втім для підтримання статусу «великої» держави Швеції потрібно було йти на певні жертви, адже вона в демографічному плані відставала від своїх конкурентів, що не сприяло росту потужності. Правив Оксеншерна до 1644 року, коли королева Христина взяла кермо влади під власний контроль, з того часу ріксканцлер дедалі менше мав змогу впливати на перебіг справ в країні. Королева була прихованою католичкою та загалом вона була доволі «цікавою» правителькою про це говорили сучасники, про говорять історики, згодом про неї знімуть кілька стрічок, а поки вона тільки монарх, що витрачає багато часу на прикраси та зовсім мало на поради Оксеншерни. Її явно непокоїв вплив протестанта на власну політику, тому вона намагалася всіляко обмежити Акселя, котрий попри це зберіг свою владу до кінця своїх днів. Помер АксельОксеншерна своєю смертю, що важливо –  в 1654 році, в той же рік королева Христина зреклася престолу, тепер вона могла спокійно прийняти католицизм і виїхати з країни, а тим часом Швеція вступила на новий етап свого розвитку.

В цілому правління ріксканцлера було тепло прийнято, як його сучасниками, так і істориками, він зміг вивести Швецію на зовсім інший рівень панування – європейський, а внутрішня політика відзначалася компромісом між дворянством та королівською владою. Сам Оксеншерна був ще й доволі грамотною людиною і зараз, якщо заглибитись у постать цього діяча, то можна наштовхнутися на численні афоризми, взяті з його листів, що свідчать про дивовижну щирість та проникливість цього шведа. Не даремно він був не тільки хорошим політиком, але й покровителем мистецтв.

 

Люди зробили з долі всемогутню богиню, щоб скидати на неї свої дурості. 

Наражатися на смерть, щоб жити в історії, – означає заплатити життям за краплю чорнил.

Відвертість має свої межі, за якими вона вважається необачністю.

 (с) Аксель Оксеншерна

І місце - герцог Бекінгем Джордж Вільєрс aka "Красунчик Стіні"

«Життя потрібно прожити так, щоб про тебе Дюма писав!» — ось такої думки притримувався наш наступний герой. Народився він 1592 році в небагатій дворянській сім’ї в графстві Лестершир, навчався у Франції і за допомогою своїх рідних влаштувався при дворі Якова І, де і зміг знайти прихильність останнього, не в останню чергу через інтриги придворних, які мріяли усунути іншого фаворита, Роберта Карра. Також на процес його становлення впливала незвичайна краса юнака і його спроможність до тісних контактів з чоловіками, зокрема з королем Яковом І. Відтоді Вільєрс починає збирати різноманітні посади, справа доходить до того, що вперше за 50 років він отримує титул герцога в Англії, що робить його безсумнівно другою особою в державі. Якщо переписка Оксеншерна дозволяє насолодитися розумом цього видатного діяча, то переписка між Вільєрсом і Яковом І несе зовсім іншу цінність – романтичну, втім ми не будемо зациклюватися на інтимних зв’язках цих двох чоловіків, а спробуємо оцінити політичний вплив Джорджа на перебіг справ в державі. Поки Вільєрс мав вплив він встиг на короткий час просунути в тайну раду Френсіса Бекона, який йому допомагав в консультаціях по різних питаннях, однак Бекона швидко усунули. Відмітився також фаворит своїм впливом в справах ірландських, де він скупив приватні маєтки, зрозуміло, що не чесним шляхом, а коли розпочалися розслідування по цій справі – Джордж зумів розсварити парламент з королем, що призвело до розпуску останнього в 1621 р., окрім цього йому приписують значну роль в розриві стосунків з Іспанією та Францією, що призвело до двох воєн, які аж ніяк не були вигідні Англії. Після смерті Якова І Вільєрс знайшов контакт з його сином Карлом І, який тільки заохочував дії батькового фаворита. Ще герцог запам’ятався тим, що любив замовляти численну кількість своїх портретів, тому з красою, яка полонила Якова І ми можемо зустрітися в різних ракурсах.

GeorgeVilliers
Портрет Джорджа Вільєрса у всій красі. Погляньте на ці вуса, які наче пір'їнки піднімаються в повітрі!

Однак провальні війни, а також широке невдоволення опозицією утворили дуже крихку ситуацію навколо англійського фаворита. Для прикладу, після невдач при атаці на іспанський Кадіс (1625 р) англійський парламент був настільки розлючений, що на наступний рік почав процес імпічменту Джорджа, але Карл І його вміло призупинив. Це дозволило фавориту продовжити агонію ще на кілька військових операцій. Особливо провальною була ситуація під час облоги Ла-Рошелі (1627-1628рр.), де англійці, очолювані генералом 1-м герцогом Бекінгемом, себто нашим героєм, не змогли допомогти (причому не один раз намагалися) гугенотам, які обороняли місто від військ кардинала Рішельє. В разі успіху в цій експедиції Вальєрс розраховував на виправдання за всі його прорахунки, але програвши своєму недругу (Вальєрс мав дуже натягнуті відносини з Рішельє) він тільки закріпив статус невдахи серед англійців. Зрозумівши, що Вільєрс не володіє талантом ані військового, ані тим більше політика,  народ в обличчі скромного пуританина Джона Фельтона вбив придворного фаворита в 1628 році. Джордж зумів залишитися в пам’яті свого народу, як провальний політик та майстерний ловелас, і його біографія слугує прикладом антигероя в національній історії.

З біографій цих визначних людей своїх країн можна щось відмітити, певну тенденцію, але всіх поєднувало прагнення допомогти своїй державі стати сильнішою. Це тільки скромний список тих, хто наслідував Рішельє, хто йшов з ним нога в ногу, хто зумів завоювати авторитет серед королів. Окрім цих діячів були багато інших, про яких ви напевно чули, якщо переглядали такий славнозвісний серіал, як «Чудове століття» (Кесем-султан, регентша Мурада IV і Ібрагіма І, одна з найвідоміших послідовниць Роксолани) або ж просто цікавитесь Тридцятилітньою війною (Альбрехт Валленштайн, генералісімус Священної Римської імперії, який здобув собі статус і владу під час військових дій в Німеччині). Ці всі особистості жили і творили в одну епоху і досягали різних результатів, і саме початок століття дав зможу переконатися, що керувати країною можуть не тільки королі. Тому з легкістю можна перефразовувати слова знаменитої пісні.