Меню Закрити

Війна та Мир • Вірменія • Історико-популярна платформа “Дієпис”

5 найважливіших акцій партії «Дашнакцутюн» спрямованих на захист вірменського населення

    Кінець ХІХ – початок ХХ століття тяжким ударом увійшли в історію Вірменії та її народу. Він позначився численними різанинами, війнами та геноцидом, що призвели до майже повного знищення вірменського народу та зникнення його держави з політичної карти Землі. Але навіть при таких важких умовах, серед вірменської нації існували свідомі люди, які ставали на захист національних інтересів. В даній статті ми розповімо про п’ять найважливіших акцій партії «Вірменська революційна федерація Дашнакцутюн», які врятували життя багатьом людям на території Західної Вірменії. 

Автор Давид Давтян

 

Ա. Експедиція Гугуняна

    Задум акції полягав у тому, щоб нагадати європейським державам про обіцяні для Вірменії реформи    . Якими ж методами вірмени хотіли спровокувати цей самий хаос? Вони несли прапор, зшитий вірменками Карсу: на одній стороні прапора були ініціали, які означають «Мати-Вірменія» і п’ять зірок (тобто п’ять вірменських провінцій), які були розміщені навколо числа 61 (стаття 61 Берлінського трактату, в якій йшлося про вищезгадану реформу), а на іншій стороні гасло «Помста! Помста!» та зображення черепа.

Саркіс Гугунян (1866-1913)

     23 вересня 1890 року 125 осіб під командуванням Саркіса Гугуняна, колишнього студента Санкт-Петербурзького університету (цей факт загалом пояснює провал даної операції), перетнули турецький кордон з метою, розділившись там на партизанські загони, викликати хаос у турецьких чиновників. 
    Надії членів експедиції були скоро зруйновані. Спочатку вони збилися з напрямку, потім відбулися сутички з російськими прикордонниками і курдськими племенами. У результаті, експедиція була атакована козаками, які взяли їх у полон і помістили під арешт. Протягом двох років вони перебували в російських в’язницях. Вони були визнані винними в змові проти царської влади, метою якої було створення об’єднаної Вірменії, яка мала охоплювати і територію, яка знаходилася в складі Російської Імперії. Серед засуджених двадцять шість чоловік отримали суворі вироки і були відправлені до в’язниць Сибіру.
    Оскільки це була одна з перших операцій партії «Дашнакцутюн», то її провал  передбачити було дуже легко. Важливу роль відіграла погана підготовка членів загону, недостатньо компетентне керівництво та проблеми з амуніцією; але дана акція відіграла дуже важливу роль для підняття бойового духу вірменських військових угрупувань, які хотіли взяти реванш, що згодом вилилося в підготовку та проведення наступних операцій.

Բ. Захоплення Оттоманського банку в Стамбулі 

Взагалі дашнаки утримувалися від публічних акцій, але Хамідівська різанина 1894 -1896 року, яка мала на меті масове знищення вірмен в східних провінціях Османської імперії, спонукала їх до задуму захопити будівлю Оттоманського банку в Стамбулі. Після фінансового банкрутства Порти в 1882 році банк перебував під спільним керуванням європейських кредиторів, тобто захоплення банку мало привернути увагу європейців до проблеми вірмен (принаймні керівництво партії «Дашнакцутюн» розраховувало на допомогу очільників європейських держав, які мали змусити Туреччину виконувати умови Берлінського трактату).

    Напад стався 26 серпня 1896 року, Армен Гаро з’явився до банку за 10 хвилин до початку акції. Його головним завданням було перешкодити втечі банківських службовців і відвідувачів (необхідних нападникам в якості заручників). Група загрожувала підірвати банк, якщо Туреччину не змусять провести реформи в Вірменії. Після загибелі Бабкена Сюні групу очолив Гаро.  Вранці 27 серпня дашнаки покинули Оттоманський банк під гарантії російського посла Максимова (дані від імені всіх держав). Вони були доставлені французьким пароплавом в Марсель. Після прибуття у Францію учасники акції були затримані. В цей час у Стамбулі відбулися вірменські погроми, що тривали кілька днів; на чолі натовпу погромників були солдати турецької армії, поліцейські і учні богословських шкіл. В результаті в цілому загинуло близько 6000 вірмен.

Учасники захоплення банку

    Ефект від цього акту, проведеного невеликою групою вірмен, був величезний. На другий день бійні представники 6 європейських держав заявили протест Туреччині, а до вечора англійці почали висадку військових моряків, що зупинило вбивства. Європейські держави направили в міністерство закордонних справ Туреччини серію колективних нот, в яких вони констатували, що різанина була не спонтанним явищем, а проводилася під наглядом влади. Турецька влада обіцяла провести арешти винних, але так і не зробила цього.

Գ. Замах на султана Абдул-Хаміда ІІ

DeJyIc3X0AADKhY
Карикатура з французького журналу "Абдул-Хамід - кат вірмен".

    У 1894-1896 роках в Східній Анатолії та інших місцях Оттоманської імперії відбулися масові вбивства християнського (перш за все вірменського) населення, число жертв якого обчислюється в межах 80.000-300.000. Оскільки вбивства здійснювалися за прямою вказівкою Абдул-Хаміда (який для цього використовував фанатично налаштованих софтів – юнаків віком від 12 до 25 років, які займалися духовною освітою),  то саме на нього були спрямовані каральні дії військово-терористичних формувань партії «Дашнакцутюн».
    Відтак, в 1905 році Абдул-Хамід II пережив замах, який був організований Христофором Мікаеляном, одним із засновників ВРФ “Дашнакцутюн”. Підготовка до замаху проходила в Болгарії, планувалося підірвати Гаміда в Софії. Але Мікаеляну не судилося здійснити свій план особисто, оскільки він разом зі своїм товаришем В. Кендіряном помер під час пробного вибуху в горах Болгарії.

    Проте партія знайшла людей, які продовжили роботу Мікаеляна. Виконавцем замаху став Зарех – людина, яка брала участь у захопленні Оттоманського банку у вересні 1896 року. Тепер місцем вибуху стала хамідівська мечеть Йилдиз – Абдул-Хамід щоп’ятниці приходив в один і той же час в мечеть і молився. Планувалося залишити бомбу на виході з мечеті, щоб вона вибухнула, коли Хамід залишав мечеть.

    Замах було скоєно 21 липня 1905 року. Бомба знаходилася в кареті (за іншими даними замінували автомобіль), яку Зарех підвіз до мечеті. Таймер був поставлений на 42 секунди, але Хамід затримався (через розмову з Шейх уль-Ісламом). Вибухом було вбито багато людей, включаючи і самого Зареха.
    Наслідки акції були дуже значущими: беззаперечна влада султана похитнулася, турецьке суспільство зрозуміло, що без проведення системи реформ Османська імперія безповоротно розпадеться на окремі держави та призведе до тривалого занепаду турецької держави. Відтак 1908 року було здійснено Младотурецьку революцію, результатом якої стало повалення режиму Абдула-Хаміда ІІ та встановлення доктрини «Рівності усіх Османів», яка мала на меті рівність прав всіх народів, що населяли територію Османської імперії.

Դ. Ханасорський похід ( 1897 рік)

    Це була одна з найбільших військових операцій вірменських фідаїв    кінця XIX – початку XX століття. Офіцер османської армії – Шаріф разом зі своїми військами приймав активну участь у різанині вірмен міста Вана під час Хамідівської різанини; ці дії спонукали до прийняття партією «Дашнакцутюн» каральних методів проти Шаріф-бека та племені мазрик.
    Також, Шаріф активно заважав постачанням зброї з Персії до Туреччини і в 1895 році знищив дашнакські бойові групи Аветисяна, Пето і Мартіка. Після цього Нікол Думан, який був тоді одним з трьох членів дашнакського (вірменського) комітету в Тавризі, висунув ідею покарання Шаріф-бека і його племені, що, за його думкою, повинно було мати подвійне значення: відлякати курдських вождів від розбійницьких нападів на вірмен і послужити для пропаганди реформ у Вірменії.    

Ханасорський загін

 24 липня 1897 року група з 253 вірменських воїнів, після принесення клятви, перетнула ірано-турецький кордон і попрямувала до Ханасорської долини, де знаходилося літнє кочовище мазриків. На світанку 25 липня вони напали на селище, яке захищали війська Шаріф-бека. Вардан дав наказ вбивати всіх чоловіків, але не чіпати жінок і дітей. Незважаючи на несподіваність нападу, курди швидко організувалися і дали відсіч. Бій тривав 12 годин; зрештою табір мазриків був повністю знищений. Ватажок мазриків Шаріф-бек втік, переодягнувшись у жіночу сукню (перевірений століттями метод, без жартів). Вірменські фідаї, виконавши поставлене завдання, 27 липня повернулися до Ірану, втративши 20 чоловік, включаючи Каро, брата одного із засновників партії «Дашнакцутюн» – Ростома.
    Після того як Абдул-Хамід ІІ отримав звістку про похід, міністерство закордонних справ Оттоманської Порти здійснило дипломатичний тиск на Тегеран, в результаті чого положення дашнаків виявилося більш обмеженим і вони піддалися репресіям (зокрема, князь Овсеп Аргутян був заарештований і депортований до Росії). Однак моральне значення походу було величезне – він продемонстрував готовність і здатність вірмен успішно захищати свої інтереси. Ханасорський похід був оспіваний у піснях і став в деякій мірі символом боротьби вірменських фідаїв.

Ե. Битва за монастир Святих Апостолів

Вірменський монастир Святих Апостолів у Муші. ХХ ст.

    Причиною, що спонукувала проведення даної акції, стали та ж Хамідівська різанина 1894-1896 років та подальше масове знищення вірмен на території Зах. Вірменії та інших провінцій Османської імперії. Бажаючи привернути увагу іноземних держав, зокрема консулів в Муші, до важкого становища, а також до загрози існування вірменського населення, Андранік Озанян і Акоп Котоян з соратниками, вирішили розробити план бойової операції, яка привернула б увагу громадськості і могла б дати проблиск надії пригнобленим вірменам в Східних провінціях.

    3 листопада 1901 Андранік Озанян з 30 бійцями спустились з гір, згодом до них приєднався загін Себастаци Мурада. Попередньо підготувавши і зміцнивши загороджувальні і оборонні споруди, запасшись провіантом, зброєю і боєприпасами, загін Андраніка зайняв оборону в монастирі Святих Апостолів, що в 5 кілометрах на південь від міста Муша. У монастирі зібралося близько 40 бійців і 8-10 озброєних молодих хлопців-селян з найближчих сіл, крім них в монастирі перебували священики, 60-70 сиріт, їх вчителі та підсобні робітники, в кількості близько 80 осіб. Влада, дізнавшись, що в монастирі Святих Апостолів розташувалися озброєні повстанці, направили війська для їх знищення. Полк, в складі 5 батальйонів, під командуванням Феріка-паші і Алі-паші, з 6000 солдатами, 7 листопада до 7 години вечора досягнув і зайняв облогу вже добре укріпленого монастиря. Тільки за три дні безперервних атак, в турецькому таборі втрати в живій силі склали понад 1200 убитих і поранених. Після невдалих спроб взяття монастиря і численних втрат, в тому числі через холодну погоду і епідемії, турецьке командування змушене було піти на переговори. На 19 день, від турецького командування надійшли пропозиції обложеним про умови капітуляції і здачі монастиря. Після довгих переговорів, в яких взяло участь і вірменське духовенство, а також глава Муша та іноземні консули, на 24-й день військового конфлікту, коли вже вичерпався запас боєприпасів, Андранік і його соратники прийняли рішення про відхід з монастиря. Вони пройшли крізь ворожі ряди і пішли невеликими групами в гори.
    Отож, дякуючи діям членів партії «Дашнакцутюн» в період з ХІХ до ХХ ст. було проведено низку акцій, які врятували життя тисячам людей та привернули увагу провідних європейських держав до вірменського питання. Але, до кінця вірменське питання вирішене не було, оскільки йому завадили Младотурецька революція та Перша світова війна, – саме ці події згодом і призвели до такої прикрої сторінки в історії Вірменії, як Геноцид вірменського народу 1915-1923 років…