Меню Закрити

Історія повсякдення • Історико-популярна платформа “Дієпис”

Школи великої важливості: від Мусейону до Лувру   

Кожного разу, коли людина прибуває до нового міста, одним з місць, яке є обов’язковим задля пізнання історичного та культурного минулого міста є музей. Але як музеї проникли у кожне місто, і стали невід’ємною  частиною нашого світу?

Автор Костянтин Положай

Metropolitan Museum of Art, New York, USA. Один з найвідвідуваніших музеїв світу

        Знайомство з новим містом багато хто розпочинає з музею. Тут можна дізнатися практично все про його минуле. Як же музеї проникли у кожне місто і стали невід’ємною частиною нашого світу?

        Слово музей походить від грецького – mouseĩon (museum), що в перекладі означає «будинок муз». У Класичну епоху кожне місце, де шанували муз, називалося «мусейон». Вівтарем могли бути обладнані вершини гір, гаї та гроти, рідше в таких місцях будували храми. Пліній у своїй «Природничій історії» позначає словом «мусейон» навіть штучні гроти. Музи, за старогрецькою міфологією, вважалися втіленнями науки й мистецтва. Тому «мусейном» називали і школи, покровительками яких були ці богині. Платон застосовує слово «мусейон»  навіть до навчальної книги.

         Сучасні «мусейони» мають конкретне призначення: це установи, які займаються вивченням і збереженням пам’яток культури, а також просвітництвом. Коли ж з’явилися паростки сучасного розуміння музею як такої установи?

         Зразком нового типу державного науково-навчального центру був Мусейон, заснований в Александрії.  Легенда пов’язує його створення з ім’ям афінського правителя Деметрія Фалерського (IV ст. до н.е.), який зіграв помітну роль у розвитку школи перипатетиків – філософів-послідовників Аристотеля. Після повалення його влади в Афінах Деметрій деякий час прожив у вигнанні у Фівах. По смерті його покровителя Кассандра філософ перебрався до Єгипту, щоб врятувати своє життя, і знайшов притулок при дворі Птолемея I. Деметрій одразу ж здобув прихильність Птолемея, тож ідея про заснування в єгипетській столиці нового Мусейона і бібліотеки була зустріта радісно.

      Мусейон мав чітку структуру. Голову Мусейона – головного жерця – та інших членів призначав сам Птолемей.  Працівники утримувалися за державний кошт і звільнялися від податків. Крім того, цар надавав гроші, якими вони мали право роспоряджатися задля блага Мусейона. На жаль, число співробітників сьогодні залишається невідомим.

    Чи був александрійський Мусейон першим музеєм?

        Незважаючи на те, що досить часто його позиціонують саме так, ми не маємо ніяких свідчень про те, що це місце було відвідуване кимось, окрім жерців та працівників Мусейона. Іншим прототипом сучасного музею можна вважати віллу імператора Адріана (ІІ ст. н.е.), розташовану поблизу Риму, у м. Тіволі.

        До складу вілли входило близько тридцяти будівель, розкиданих по площі в один квадратний кілометр.  Відомо, що імператор дав їм назви на честь тих міст імперії, в яких він побував.  Систематичні розкопки на віллі ніколи по-справжньому не велися, проте саме звідси походять одні з найбільш знаменитих античних статуй: Дискобол, Діана Версальська, Капітолійський Антиной, Капітолійські Кентаври та ін. Цей комплекс не обслуговувався за державний кошт, але мав іншу особливість – вілла часто була відкрита для простого люду, слугуючи демонстрацією успіхів держави.  Таким чином, вілла імператора Адріана виконувала ту важливу функцію сучасного музею, яка була непритаманна Олександрійському Мусейону.

         У Середні віки твори мистецтва часом подавалися для огляду в монастирях і церквах.  Із VII століття трофеї, захоплені у війнах, також стали експонуватися.  У воєнні часи з цих запасів найчастіше оплачувалися викупи та покривалися інші витрати.  Таким чином скорочувалися або поповнювалися запасники і сховища. Тоді ж з’явилися колекції, що пізніше переростуть у повноцінні музеї. Проте, у цей же час вони стали закритими для людей через велику цінність об’єктів, які там експонувалися.

        У часи Відродження слово «музей» почало набувати сучасного значення, а самі коллекції стали більш орієнтованими на конкретну тематику: зброю, літературу, картини тощо.

       Лоренцо Медічі, наприклад, зібрав величезну колекцію античних скульптур і  створив на її базі мистецьку школу, учні якої копіювали твори видатних митців того часу. Ця колекція більш відома як Сад скульптур Медічі, і саме тут, у мистецькій школі, розпочав свій творчий шлях Мікеланджело.

         У XVI – XVIII ст. в архітектурі палаців з’являються «попередники» музеїв: галереї, кунсткамери, кабінети та інші приміщення, пристосовані для зберігання книг, гравюр і скульптур. Саме так були створені Лувр, галерея Уфіцці й багато інших видатних музеїв.

         XVIII століття – час появи звичних для нас музеїв. Із 1750 року паризький Люксембурзький палац двічі на тиждень відкривав свої двері охочим подивитися на картини, розміщені тут. Щоправда, безперешкодно відвідувати палац могли в основному студенти та діячі мистецтва, а не весь простий люд.

         Нова ера в історії музейної справи розпочалася 15 січня 1759 року – саме в цей день було офіційно відкрито Британський музей. Ганс Слоун -британський лікар та натураліст – упродовж життя зібрав понад 71 тисячу об’єктів і неабияк переймався їх долею. Саме тому він заповів усю колекцію королю Георгу II й нації в обмін на виплату в розмірі 20 тисяч фунтів стерлінгів для його спадкоємців. Дар був прийнятий, а 7 червня 1753 законом парламенту створений Британський музей. Із 1759 року кожен охочий міг потрапити сюди й подивитися на мінералогічну, ботанічну, картинну, гравюрну, скульптурну, нумізматичну та книжкову колекції. За винятком років світових воєн музей постійно функціонував. Поступово збільшувалися години роботи, а також кількість відвідувачів: із початкових 5 тисяч людей на рік вона зросла до нинішніх 6 мільйонів!

       Трохи пізніше, по іншу сторону Ла-Маншу, Жак Луі Давид відстояв перед конвентом право Лувру на життя. Як він сказав у промові: «Не робіть помилку, громадяни! Музей – це не марне зібрання предметів розкоші та щоденного побуту, створене виключно для задоволення цікавості. Потрібно, щоб музей став школою великої важливості: вчителі поведуть туди своїх молодих учнів, батько поведе туди сина. Молоді люди, побачивши геніальні  твори, відчують у собі той талант, яким їх нагородила природа. Прийшов час, шановні законодавці, зупинити невігластво, скувати йому руки кайданами…»

       Завдяки Жаку Луї Давиду в 1793 році Лувр також відкрив свої двері для всіх охочих, разом із Британським музеєм розпочавши сучасний етап у розвитку музейної справи.

       Отож, перш ніж відкрити для кожного з нас свої двері, музей пройшов довгий шлях становлення. Шлях – у понад півтори тисячі років. Замисліться про це, перебуваючи в музеї наступного разу 😉

Віртуальні тури по найбільш відвідуваним музеям світу: