Меню Закрити

Наші пані в Лівані

Марина Гримич – різностороння особистість: її можна представити як видатного антрополога і доктора історичних наук, або як авторку понад 20 різножанрових романів, або як дружину Повноважного Посла України в Ліванській республіці. Власне, у Лівані Марина живе вже два роки, а навесні 2018 видала книгу під назвою «Ажнабія на червоній машині», насичену колоритними описами східної культури. Це і авто-тріп Ліваном, і цікаві факти про різні етноконфесійні групи населення, і актуальна проблема – міжетнічний шлюб. Шлюб між українками та ліванцями.

Наші пані в Лівані

Марина Гримич – різностороння особистість: її можна представити як видатного антрополога і доктора історичних наук, або як авторку понад 20 різножанрових романів, або як дружину Повноважного Посла України в Ліванській республіці. Власне, у Лівані Марина живе вже два роки, а навесні 2018 видала книгу під назвою «Ажнабія на червоній машині», насичену колоритними описами східної культури. Це і авто-тріп Ліваном, і цікаві факти про різні етноконфесійні групи населення, і актуальна проблема – міжетнічний шлюб. Шлюб між українками та ліванцями.

Паломники

Є арабські країни, де шлюб з іноземками не поширений – наприклад, Саудівська Аравія. У Лівані ж таке практикується дуже часто. Тут вважають, що українки – це найкращі і найкрасивіші дружини, тому до нашого консульства регулярно здійснюється справжнє паломництво. Ми просто завалені проханнями про візу! Як мету поїздки можуть писати різні речі, але зазвичай вона одна – знайти дружину. Чесно кажучи, мені вже стає незручно, бо часто приходять різного віку чоловіки і просять відшукати їм пару в Україні. Звучить весело, але насправді це серйозна проблема.

Діаспора Роксолян

Українська діаспора в Лівані – це виключно, стовідсотково жінки. Це – діаспора Роксолян. Як науковець я також займаюся проблематикою міграцій, вивчаю різні діаспори: і в Бразилії, і в Канаді, тож склала собі якесь уявлення про закономірності цього явища. А приїхала до Лівану – і всі мої наукові теорії не працюють. Тут із українок присутні виключно жінки, які вийшли заміж за ліванців. Можна іноді побачити в літаку чоловіків-українців: зазвичай це бізнесмени або вчителі народних і бальних танців. Але вони живуть там не постійно, а на тимчасовій основі. Щодо жінок, то мені кажуть, що половина з них працює. Я ж думаю, що це скоріше чверть, а інші – домогосподарки. Часто – багатодітні. Взагалі я намагаюся шукати різних респондентів: навіть спілкувалася із жінкою, яка 20 років прожила у палестинському таборі, але, як правило, до посольства приходять більш успішні люди, в яких усе склалося. Багато хто з менш успішних соромиться, але ми намагаємося залучати і їх до кола знайомств.

Юлія Гнатюк-Мрад, вийшла заміж за ліванця-християнина і проживає у Лівані вже протягом 3-х років

Фейсбук як першоджерело

У книзі дуже багато пізнавальної інформації та першоджерел. А що таке першоджерела в цьому разі? Це – переписки українок на Фейсбуці, які висвітлюють реальні життєві історії. Я лише поміняла прізвища дописувачів. Є кілька груп: «Замужем за Ливанцем», «Наші пані в Лівані» чи «Ливанские посиделки». Є чати у WhatsApp, де жінки починають говорити про кулінарні рецепти, а виходить – про стосунки в родині, у тому числі між свекрухою і невісткою. До речі, про кулінарію. Українські дівчата жаліються, що ніяк не можуть ввести там в обіг українські страви. Це так: ліванці настільки віддані своїй традиційній їжі, що навіть в меню японського ресторану ви знайдете п’ять позицій суші, а решта – це буде ліванська кухня. Так що всі історії в «Ажнабії на червоній машині» – документальні, і я старалася зробити так, щоб книга була весела. Щоб Ліван асоціювався в людей не лише з війнами, таборами біженців та Хезболлою.

Конкуренція

Так, ліванські жінки відчувають конкуренцію з боку українок. Я колись поставила таке запитання ліванці, абсолютно не розраховуючи її образити. Вона зробила глибоку паузу (тоді я зрозуміла, що спитала щось нетактовне), а потім відповіла, що вони дуже відчувають конкуренцію, бо повинні витрачати купу часу та грошей в салонах, якщо хочуть виглядати так, як ми. А одного разу я їхала в ліфті з жінкою – менеджеркою готелю. Сказала, що знаю власника, що в нього дружина-українка. Менеджерка ж відповіла: «Так. Ви забираєте в нас чоловіків». Чесно кажучи, ліванські жінки до своїх чоловіків вимогливіші, ніж українки. Наприклад, в Україні можна тихенько одружитися – піти до ресторану з друзями, а не влаштовувати гучне весілля на 700 гостей, яке нереально не робити в Лівані. До того ж українка може виконати багато хатньої роботи, на яку ліванка ні за що не погодиться – скаже, що їй потрібна помічниця. Буває, що чоловіки починають із цього користатися, і тоді вже наші жінки дають їм відпір. Насправді ж, і ліванок можна зрозуміти. Чоловіки часто скаржаться, що вони одразу вимагають машини, але річ у тім, що в країні немає громадського транспорту, і щоб кудись завезти дітей чи з’їздити за продуктами авто неабияк потрібне.

 

Релігійне питання

Якщо українська жінка виходить заміж за ліванця-християнина чи дуруза, то питання про перехід у віру не стоїть. У випадку з дурузом тому, що представникам іншого народу просто не можна прийняти їх релігію. Щодо тих, хто виходить заміж за мусульман, то тут все залежить від поглядів конкретної людини, а також від традицій чоловікової сім’ї. Статистика така не ведеться, але із тих жінок, з якими спілкувалася я, близько 60 відсотків не переходять (це дуже відносно). Багато з тих, хто приймає іслам, робить це із прагматичних цілей: вони в такому разі мають більше спадкових прав при розлученні. Вони можуть укласти одночасно і цивільний шлюб, і релігійний шлюб у шейха. Це складна система балансування між звичаєм і новою юридичною системою. За давніми мусульманськими законами, при розлученні саме чоловік має право на дітей, але якщо жінка найме адвоката і доведе, що може утримувати сім’ю, то суд вона виграє. Звісно, є жінки, які стають щирими мусульманками. Деякі пропагують іслам і цей спосіб поведінки, наголошуючи, скільки в ньому мудрих і правильних речей. Але насправді, коли в родині здорові стосунки і взаєморозуміння, то немає значення, чи прийняла жінка іслам, чи ні.

Спілкувалася Вероніка Масенко

Цитати із книги «Ажнабія на червоній машині»:

«Найефектніші антропологічні типи сучасного Лівану – це кальянщики. Чого вартує їхній костюм: шальвари з «гофрованою» (в складках, складках і ще раз складках) матнею аж до колін. Справжній ліванський кальянщик повинен мати ефектну зачіску. А ефектна зачіска – це «всплеск морской волны» або кофейний рулет, вкритий шоколадною глазур’ю…»

«…і тут запалала рожева ялинка, і водночас залунали постріли – від святкових феєрверків і зі справжньої зброї. Але нікого це не лякало. Бо це Ліван»

«Коли ти виходиш заміж за ліванця, пам’ятай, що ти виходиш заміж за всю його сім’ю»

«В Лівані є мусульманські пляжі, є християнські, а є такі, де бікіні дефілюють поряд із чорними платтями або купальними костюмами, які повністю закривають тіло й голову, і ти розумієш, що світ прекрасний у своїй різноманітності, і що Я ДОН’Т КЕР, хто в чому купається. Ліван (принаймні, теперішній) вчить толерантності навіть на пляжах. А ще любити квіти, що ростуть на піску. А ще любити небо на заході сонця. І червоні вуглинки на твоєму арґілє…»