Меню Закрити

Plus Ultra або Філософія конкісти

Протягом історії з’являлось і зникало багато імперій, і всі вони шукали якусь ідеологію, як би ми це назвали зараз, щось таке, що могло б виправдати розширення їхніх володінь, завоювання нових територій. Феномен іспанської імперії був небаченим на той час, цікавим він залишається і сьогодні.

Автор Анастасія Сахарова

       Становлення цієї імперії варто почати зі знакового для Іспанії 1492 року. По-перше, 2 січня 1492 року була відвойована Гранада, останній оплот ісламу на півострові, що завершило іспанську реконкісту. По-друге, 12 жовтня 1492 року Христофор Колумб “відкрив” Америку для світу, позначивши початок нової сторінки не тільки іспанської, а й світової історії. 

       Таким чином, іспанські монархи Фердинанд та Ізабелла стали не тільки володарями майже всього Піренейського півострова, а й володарями Нового світу. Фактично, це був початок славетної доби іспанської історії, яка вже прийдеться на правління Карла V та Філіпа II.

       Цікаво, що до влади в Іспанії Карл прийшов, можна сказати, майже випадково. Адже у Ізабелли Кастильської та Фердинанда Арагонського, крім чотирьох дочок, був спадкоємець чоловічої статі, але він помер в 1497 році. Після смерті Ізабелли король, сподіваючись на народження хлопчика, взяв за дружину Жерману де Фуа, племінницю Людовіка XII. У цьому випадку їх син став би лише королем Арагону, але не Кастилії, і не закріпив би об’єднання Іспанії. Але єдиний син Жермани, Хуан, помер одразу після народження.

       Тому спадкоємицею Кастилії за заповітом Ізабелли стала дочка Хуана I, також відома в історії як Божевільна Хуана, яка на той час вже мала сина (Карла), а це могло обіцяти короні певну династичну стабільність. Втім, за заповітом Ізабелли у випадку недієздатності дочки (вже було відомо про її певні психічні розлади), Кастилією від її імені буде управляти батько Фердинанд. Але права на правління також заявив чоловік Хуани, Філіп I Красивий, син імператора Священної Римської імперії Максиміліана I Габсбурга та Марії Бургундської.

Таким чином, за корону Кастилії точилась боротьба між батьком та чоловіком Хуани, тому достеменно не відомо наскільки її недієздатність була реальною, а наскільки придуманою турботливими родичами. З 1509 року вона була усунута від управління короною і перебувала у замку Тордесільяс, а фактичне правління здійснював її батько Фердинанд II до 1516 року.

       Остаточно син Хуани I та Філіпа Красивого, Карл закріпився на іспанському троні у 1516 році, коли Фердинанд II у своєму заповіті назвав онука правителем Королівств Кастилії та Леону і Королівства Арагон. Цікаво те, що фактично Хуана ніколи не зрікалась престолу і більшу частину свого правління Карл юридично правив разом із матір’ю.

       Але важливо не це, а те, які землі він отримав завдяки таким своїм родинним зв’язкам. В 1515 році він став герцогом Нідерландів, з 1516 року – Королем Кастилії та Арагону, а в 1519 році був обраний колегією німецьких курфюрстів імператором Священної Римської імперії і коронувався в 1520 році. Отже Карлос I, або Карл V, був володарем Нідерландів, Королем Іспанії, Королем Неаполю та Сицилії, Ерцгерцогом Австрії (до 1521 року), Королем римлян та Імператором Священної Римської імперії (германської нації). Ну і також, завдяки своїм дідусю і бабусі, і, звичайно, панові Колумбу, він володів землями за океаном, які іспанці називали «Лас Індіас», тобто «Індії».

       Але ще раніше, у 1502 році, завдяки Амеріго Веспуччі, стало зрозуміло, що іспанці натрапили аж ніяк не на Індію, а на щось набагато цікавіше, на континент, який згодом назвуть Америкою.

       Такій великій імперії потрібно було гарне гасло, яке б підкреслювало її винятковість. Таким стало гасло «Plus Ultra», походження якого довгий час не викликало питань. В середині XVI століття стверджували, що воно є запереченням стародавньої легенди про те, що поза Геркулесовими стовпами немає заселеної землі. Напис «Non plus ultra» або «Ne plus ultra», який по легенді залишив Геркулес на стовпах біля Гібралтарської протоки, мав би відлякувати недолугих шукачів пригод.

       Лише в 1916 році Якопо Джеллі спростував таке пояснення, звернувши увагу на те, що ніхто не посилався ні на яке латинське джерело, яке б розповідало про цей напис. Сам Джеллі припустив, що походження цього девізу може бути візантійським, знову ж таки, ні на що не посилаючись[1]. Були теорії щодо грецького походження цього виразу та багато інших. Але пізніше історики зрозуміли, що сучасники Карла V не асоціювали цей вираз з античною легендою. Вони, нарешті, звернули увагу на Данте і його твір «Божественна Комедія», написаний на початку XIV століття, де про колони він написав «piu oltre non si metta» – Man should not go further beyond[2], що українською ми перекладемо як «людині не слід далі (за них) йти»:

 

Генеалогічне дерево Карла V

До берегів Іспанії дрімливих, 
До краю сардів, до землі Марокко, 
До островів квітучих і щасливих.
Уже ми всі постарілись глибоко, 
Коли у тій протоці опинились, 
Де Геркулес воздвиг стовпи високо,
Щоб мореплавці тій межі корились. 
Севілья залишилася позаду, 
Праворуч, — Сетта зліва залишилась.
Тоді покликав друзів я на раду, 
Сказав: “Доріг багато проплили ми 
В труді невтомнім, без лихої звади, —
Тож поки з почуттями ще земними 
Не розлучились, — плиньмо, як герої, 
Вперед, і доля світла нас вестиме!
Згадайте, діти ви землі якої! 
Не для тваринної нам жити долі, 
А для шукань, для мудрості ясної,
Для зір, що сяють нам на видноколі!” 
Це слово так усіх розворушило, 
Що й сам би їх не утримав я волі.
І от напнули знову ми вітрила; 
Стерном до сходу ставши, ми помчали 
Усе ліворуч, мов несли нас крила.
Уже над нами зорі ті сіяли, 
Що на півкулі нашій не видати, — 
По другій ми одважно путь верстали.
Вже відмінився місяць нам уп’яте, 
Від того дня, коли ми серед моря 
Плили нові країни відкривати.
І от гора з’явилася в просторі 
Така висока, як іще ніколи 
Не бачив я у сонній навіть зморі.
Але даремне тішились ми, доле! 
На нас ударив вітер із нальоту, 
Тяжкі вали суденце побороли,

І тричі в глибині водовороту 
Нас силою страшною обернуло, 
Смертельним жахом сповнивши істоту,
І море нас навіки проковтнуло».

       Отже, «Геркулесові стовпи», або Гібралтарська протока, які згадуються на початку уривку, були уявним кордоном, за яким нічого немає. І далі за Геркулесові стовпи, piu oltre, як писав Данте, що латиною переклали як «plus ultra» не можна було йти. Але, як відомо, в кінці XV століття цей кордон було порушено, тому саме вираз «plus ultra» (далі за, за межу) написаний на стрічках, які огортають два стовпи, став гаслом імперії Карла V.

       Хоча і до Данте існували вирази та твори, які стверджували, що далі за «стовпи» йти не можна, дуже вірогідно, що саме він перший записав цю фразу у такому вигляді: Piu oltre non або Ne plus ultra. Так це гасло (звичайно без частки не, тобто у стверджувальному вигляді) стало гаслом нової імперії, і досі залишається гаслом Іспанського королівства.

Герб Карла V
Сучасний герб Іспанського королівства

       Якщо ми поглянемо на карту володінь Карла V, то розмах дійсно вражає. Це і Нідерланди, і Італійські землі, Іспанія, Австрія, німецькі землі, володіння в Америці і т.д. Такі володіння робили Карла V не просто королем чи імператором, а людиною, яка «об’єднала» у своїх володіннях землі, які до того ще ніколи не були частиною однієї держави. Звичайно, те, що він був володарем цих земель не означало територіальну уніфікацію. Адже землі розмовляли власними мовами, мали свої закони та інституції, відрізнялися економічно та політично. Але тут треба взяти до уваги релігійні уявлення та переконання того часу.

Землі, якими правив Карл V (Зелений – Землі Габсбургів, якими напряму правив Карл Жовтий – Землі, якими Карл правив як імператор Священної Римської імперії)

       Якраз тоді набуває поширення ідеал християнського універсалізму, тобто влади однієї людини над усіма християнськими (та іншими, які скоро стануть християнськими) територіями. Ця ідея насправді дуже стара і використовувалась й до того, але імперія Карла V, як визнають історики, була «найближчою у посткласичному світі, яка б бачила себе справді світовою монархією, і таким чином, найближче підійшла до поняття universal imperium» з часів Римської імперії.

       Для пояснення концепції універсальної монархії беремо Біблію. У Євангеліє від Іоанна 10:16 Ісус каже: «Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен їх припровадити, і Мій голос почують вони, і буде Одна отара і Один пастир». Оця концепція однієї отари і одного пастиря дуже зацікавила оточення Карла V, адже тоді задавалося, що Карл дійсно знаходиться на шляху побудови «Універсальної Імперії», яка охопить не тільки європейські землі, а й інші, за океаном, і побудує єдину християнську імперію. Таким чином набуває поширення тема вищої місії, союзу людства під началом єдиного державця, який поверне універсальну гармонію[1].

       Оскільки довгий час Римська імперія вважалася моделлю універсальної держави, сам факт того, що імперія Карла V, «наздогнала і перегнала» досягнення Римської Імперії у плані території, населення і створила дійсно «Універсальну імперію», давав підстави говорити про особливість місії іспанців. І це дуже важливий фактор для розуміння іспанської ментальності XVI-XVII століття. За тогочасним розумінням, вони бачили себе нащадками та спадкоємцями римлян, завойовниками, обраним народом, який має місію від бога – створити християнську універсальну державу.

       Саме те, що місія іспанців була в контексті католицького християнства і була освячена вірою,  робило її вищою за римську, адже надавало їй зовсім іншого характеру. Тому головним завданням Корони було захищати та розповсюджувати віру через впровадження цивілізованого (тобто християнського) способу життя. Як відомо, методи впровадження цивілізації у «Лас-Індіас» не завжди були «гуманними» і так виникла так звана «чорна легенда», яка розповідала про жорстокості іспанців у Новому Світі.

       Є багато версій щодо її походження і жодна на є достеменно доведеною. Одною з версій є те, що «чорна легенда» була такою собі «антиіспанською пропагандою», придуманою протестантськими державами, такими як Англія та Нідерланди через їх торгівельне та військове суперництво з Іспанією. Існує також версія, що її придумали французькі та англійські просвітники, які чули про жорстокі вбивства, скоєні Кортесом, Пісарро, а особливо, Ернандо де Сото. Цьому сприяли також іспанські священники, які були проти жорстокого поводження з місцевим населенням, і писали про це з метою зупинити такі звірства. І зараз існують різні погляди на «чорну легенду», одні історики кажуть, що це такий собі «фейк ньюс» XVI століття, інші –  що в кожній легенді є частка легенди.

Звичайно, «чорна легенда» використовувалась не стільки з метою засудити Іспанію, керуючись гуманістичними цілями, а в першу чергу, щоб запобігти домінуванню Іспанії на європейському континенті.

       І, врешті-решт, об’єднаними зусиллями багатьох економічних, політичних і соціальних факторів і, почувши молитви своїх ворогів, Іспанська імперія дійсно почала занепадати, але це станеться вже у XVII столітті. Великі надії, що покладалися на Універсальну Імперію, не справдились.  І навіть наявність великих та багатих колоній у Новому Світі не допомогла врятувати ситуацію, а деякі кажуть, що навіть її погіршила. Коли у великій імперії почались економічні негаразди, а католицтво переживало свій не найліпший час, як це часто буває, віра у священну місію та Універсальну імперію були підірвані. Тут варто лише навести доволі суперечливу фразу герцога Олівареса, яку він озвучив на зібранні Державної Ради в 1631 році: «Іспанія була б могутнішою, якби не Новий Світ»[2].